Філія: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

4 березня - 17 квітня 2015 р. – "Відомий і невідомий Михайло Вербицький": виставка до 200-річчя від дня народження автора музики національного гимну України"

Виставка побудована на матеріалах з особистого архіву Станіслава Людкевича. Відомо, що С. Людкевич активно пропагував музичну спадщину галицьких композиторів ХІХ ст., чільне місце серед яких належало Михайлові Вербицькому. У 1934 р. С. Людкевич писав: "Ким є для нас Михайло Вербицький? Яке місце займає він в розвою нашої музики? Оце питання, на які повинна би дати відповідь кожна українська дитина, про що повинні б уже співати горобці на українських хатах. Але, здається, на жаль, не буде зайвим і в цім місці цю справу ще раз коротко з’ясувати.

Михайло Вербицький – це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках минулого століття, себто в часах, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні "Запорожця за Дунаєм"...; він є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині...

Вербицький є нашим симфоніком, а десяток його т. зв. симфоній (а радше увертюр) – першою талановитою спробою української симфонічної музики в Галичині й на Україні взагалі, тим наріжним каменем, від якого починає творитись ця література.

У Вербицькім ми маємо першого галицького плідного оперетиста, якого оперети та мелодрами, числом понад 10, становили у нас відповідник до "Наталки Полтавки" та "Марусі"...

У Вербицькім ми маємо й останнього композитора-гітариста, для якого гітара була фортепіано, який написав кільканадцять зшитків пісень з гітарою і гітарових творів...

Вербицький для нас є не тільки музикою, але також символом нашого національного відродження в Галичині"

Відкриття виставки 4 березня о 16.00. Вхід вільний

 М.Вербицький. Фото 1860-х рр.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi в родині священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер його батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їхній далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1828 році при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистій Літургії, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке: у Нанке Михайло Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Безперечно, важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів "золотої доби" української музики – М. Березовського та Д. Бортнянського.

Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. Він автором першого в Україні посібника "Поученіє Хітари".

У другій половині сорокових років Михайло Вербицький звертається до релігійної музики – і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знаменитий великодній концерт "Ангел вопіяше" та інші церковні композиції.

Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя, Вербицький поринає і в цю сферу, створюючи музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник" тощо.

Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Вербицький не писав музики до п'єс. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр "Руської Бесіди". Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму "Підгіряни", одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом "Сільські пленіпотенти", "Простачку", "В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана" тощо.

Складні життєві обставини відтягнули висвячення на священика, — і щойно 1850 року він отримує єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він не осів у селі Млинах на Яворівщині (тепер – Польща), де прожив решту свого життя. Та матеріальні нестатки і тут не покидали його.

Пісня "Ще не вмерла Україна", написана у 1863 р. на текст наддніпрянця Павла Чубинського, стрімко здобула популярність, набула значення емблеми визвольної боротьби і стала національним та державним гимном України.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були композитори-священики Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах, проживши лише 55 років.