Музично-меморіальний музей
Соломії Крушельницької у Львові

• Історія музею
• Експозиція
• Фондові колекції
• Музичний салон
• Музейна афіша
• Публікації
• Додаткові послуги
• Контакти

Веб-сайт створений за підтримки Управління культури та туризму Львівської міської ради.

Експозиція: Останні роки життя Соломії Крушельницької

У серпні 1939 року Соломія Крушельницька приїхала з Італії в Галичину – провідати рідних. Разом з родиною її сестри Осипи Бандрівської вона відпочивала у карпатському селі Дубина. Там її застала війна.

Після повернення до Львова на співачку чекали прикрі звістки – радянська влада націоналізувала її будинок, залишивши родині Крушельницьких лише одне помешкання. Соломії також заборонили виїзд за межі СРСР.

Взимку 1940 року С. Крушельницька зламала ногу. Спочатку лежала в лікарні медінституту, потім у сестри Олени Охримович. Одного разу через необережність впала і змушена була після цього перенести ще одну операцію, а відтак кілька місяців лежала нерухомо у себе в квартирі під опікою сестер Осипи і Марії. Її племінниця Одарка Бандрівська згадувала, що Крушельницька виявляла подиву гідну силу волі і терплячість: “... до сліз мусило зворушувати, коли тітка Соломія, зломавши ногу в бедрі і терплячи біль, співала народні пісні для гостей, що прийшли її відвідати, щоб гумором і красою поезії подякувати їм за відвідини”.

На жаль, про життя С. Крушельницької під час німецької окупації майже нічого не відомо. Про цей період залишились лише деякі згадки у спогадах Одарки Бандрівської та Михайла Романишина. Цікаво, що у характеристиці співачки, написаній Василем Барвінським, зазначено: “В часі німецької окупації вчила приватно”.

Після закінчення війни дирекція Львівської консерваторії запросила співачку світової слави на посаду професора кафедри сольного співу. У 1946-1947 роках під час так званої “чистки кадрів” Крушельницьку, незважаючи на протести директора консерваторії В. Барвінського, понизили в посаді та шукали різних причин для звільнення з роботи. Однією з умов продовження її праці у консерваторії було прийняття Крушельницькою радянського громадянства, яке їй надали у 1948 році. Тоді ж вона отримала відмову на своє прохання – тимчасову поїздку до Італії з метою полагодження приватних справ (у Віареджо співачка залишила віллу і все своє майно). Звання професора С. Крушельницька отримала у жовтні 1952 року, за місяць до смерті.

Працюючи у консерваторії, співачка часто проводила заняття зі студентами у своєму помешканні. Її незмінним концертмейстером був Богдан Дрималик.

Незважаючи на хворобу і вік, С. Крушельницька щороку давала концерти (останній відбувся у 1949 році), на яких виконувала камерні твори українських композиторів та українські народні пісні.

Крушельницька провадила активне товариське життя, любила співати для своїх гостей. Її учень, професор Арсеній Котляревський, згадує: “Соломія Амвросіївна підходить до рояля, сідає і починає співати, сама собі акомпануючи... В голосі співачки, який майже втрачає опору на диханні (бо плоть уже безсила), звучить благородний метал, звучать зв’язки з чистого золота! І ще... я пам’ятаю очі. Очі великої артистки, променистому погляду яких корилися тисячі людей. В ньому відбувалася краса й глибина душі. І ще у цьому погляді світилися відблиски давно минулих тріумфів...”

16 листопада 1952 року перестало битися серце Соломії Крушельницької. Вона похована у Львові на Личаківському цвинтарі.