Філія: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА ТА ЇЇ ФОНОГРАФІЧНА СПАДЩИНА - Степан Максимюк

 Серед українських солістів, що стали відомими на весь світ – Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька та Модест Менцинський. Із сучасної їм преси та з інших історичних джерел відомо, що всі троє залишили багату фонографічну спадщину.

Проте найславнішою і найбільш відомою з них стала Соломія Крушельницька. Доля заносила її аж на три континенти, на яких вибрана публіка та любителі опери мали змогу почути і насолоджуватися її надзвичайно рідкісним голосом, пов’язаним із великим талантом неперевершеної інтерпретаторки та творця ролей. З трьох вищезгаданих виконавців, Крушельницька залишила по собі найбільшу фонографічну спадщину. В авторитетних колах колекціонерів старих фонографічних записів Крушельницьку ставлять на чільному місці.

Під час її варшавського побуту Крушельницька, здається, вперше заводить свій голос на плити у відомій тоді фірмі «Gramophone and Typewriter Co.», філія якої була у Варшаві. Плити награно правдоподібно 1902 року, перед її від’їздом до Парижа. Але на ринок виходять вони лише в 1903 р. – під тим роком вони закаталоговані у двох авторитетних джерелах.

Усього записано і випущено на ринок сім оперних арій і пісень. Плити мають однобічний запис із червоною етикеткою:

Red G & T, Warszawa, 1903 

На підставі найновіших документів стало відомо, що Варшавські записи було зроблено не в 1903, а восени 1902 звукотехніком Францом Гампе. Усіх записів зроблено десять, а не сім. (Прим. С.Максимюка)

23355                    Mefistofele: L’altra notte (Boito)

23361                    Pieśn tęsknoty / Solveig’s Song (Grieg)

23362                    Tosca: Vissi d’arte (Puccini)

Ці плити надзвичайно цінні й рідкісні. Беручи під увагу час їх запису й виготовлення, вони виконані дуже добре. Коли трапить вам до рук копія ще в доброму стані або малограна, ви здивуєтеся добрій якості звуку голосу Крушельницької в супроводі клавіру. Одна з тих плит, а саме ч. 23360 зберігається в музичному відділі Бібліотеки Конгресу у Вашинґтоні. На жаль, бібліотека має лише дві плити Крушельницької. Про другу буде мова пізніше.

Найкраще в ті часи і найславніше підприємство фонозаписів класичної та оперної музики – міланська фірма «Fonotipia» – починає випускати на світовий ринок серії записів Соломії Крушельницької. Так, у 1906 році вийшло в світ вісім оперних арій і пісень, наспіваних Крушельницькою у цій фірмі, а саме:

Fonotopia, Milano, 1906

39908 Si dice (Quaranta)

39919 «La Wally»: Ebben ne andrò lontana (Catalani)

39920 Lasciali dir tu m’ami (Quaranta)

39921 «Mefistofele»: L’altra notte (Boito)

39922 «Adriana Lecouvreur»: Io son l’umile ancella (Cilea)

74023 «Forza del destino»: Pace, pace mio dio (Verdi)

74026 Ti rivedrò (Tosti)

Усі вісім арій та пісень Крушельницька співає в супроводі фортеп’яно.

У 1907-1908 роках знаходимо тільки два записи, зроблені тією ж міланською фірмою:

Fonotipia, Milano, 1907-1908

62264 Canzone di Solveig (Grieg)

62265 Si mes vers avaient des ailes (Hahn)

Проте найпліднішим роком для звукозаписів Крушельницької був 1909, коли ця ж міланська компанія випустила на ринок аж десять її оперних арій. Деякі з них, як уже знаємо, принесли Крушельницькій світову славу, як от: числа 92086, 92087 або 92940 – арія зі згаданої раніше опери «Мадам Баттерфляй». На всіх десятьох плитах Крушельницька співає вже в супроводі оркестру:

Fonotipia, Milano, 1909

92088 «Adriana Lecouvreur»: Io son l’umile ancella (Cilea)

92089 «Adriana Lecouvreur»: Poveri fiori (Cilea)

92937 «Walkiria»: Grido della Walkiria, c. Veriotis (Wagner)

92938 «Walkiria»: Tanto du triste (Wagner)

92939 «Loreley»: Da che tutta (Catalani)

92940 «Madama Butterfly»: Un bel di vedremo (Puccini)

92941 «L’Africana»: Di qui si vede il mar (Meyerbeer)

92942 «L’Africana»: Quei soavi concerti (Meyerbeer)

Переглядаючи три вищенаведені списки, можна лише шкодувати, що не записано ще більше оперних арій, які принесли Крушельницькій такий самий, якщо не більший, успіх. Згадати можна хоч би Штраусові опери «Саломея» й «Електра». Справді, дуже шкода, що дальше перебування Крушельницької в Мілані – центрі фонографічної індустрії того часу – не дало ще більше плодів у тому напрямі. Знаємо, що наша артистка продовжувала свої виступи в Міланській Ла Скалі аж до 1915 року, коли грала в першій постановці опери «Федра» Піцетті.

1909 можна вважати роком, коли звукозаписну активність в ділянці опери Крушельницька припинила. Деякі джерела подають, що Соломія Крушельницька в 1910 році в Чехословаччині записала на плиту Пісню туги Ґріґа та арію з «Тоски». Знайти підтвердження цьому мені не пощастило, проте, можливо, що ця плита була копією раніше наспіваних версій. Як бачимо з попередніх списків, обидві ці пісні Крушельницька записала перед тим: першу у Варшаві 1903 року та в Мілані 1907 року. Другу – тільки у Варшаві 1903 року.

Виступаючи з концертом у Чикаґо, Крушельницька записала там в американській фірмі грамофонних плит «Columbia» низку українських пісень у супроводі оркестру. Як знаємо, на ринку з’явилися в тому самому році дві плити:

Деякі відомості вказують на те, що Крушельницька записала тоді аж тринадцять українських пісень, проте на загальний ринок було випущено тільки чотири пісні на двох плитах. Таке припущення висловив п. Сурмач, власник української крамниці «Сурма» в Нью-Йорку. Це його припущення ґрунтується на тому, що, оглядаючи плиту ч. 27133F, бачимо різницю на дев’ять одиниць у числах матриць: на одній стороні плити число матриці пісні ч. 108889, а на іншій — аж 108899. Виникає запитання, що сталося з піснями, записаними на матрицях від 108890 до 108899?

Якби при енергійних розшуках таке припущення справдилося, то обов’язком нашої спільноти тут, у Сполучених Штатах, було б, якщо то можливо, придбати ці матриці і дбайливо зберігати їх у якомусь авторитетному музеї або архіві, бо це справді національний скарб. Про це повинні подбати компетентні кваліфіковані люди, щоб зробити в цьому напрямі відповідні кроки.

Ці останні записи — випущені на ринок і не випущені — належать до тих небагатьох записів українських пісень у виконанні Соломії Крушельницької, що зроблені електричним способом. Тут ще згадаю, що плита ч. 27133F і є тою другою платівкою, яку має Бібліотека Конгресу у Вашинґтоні. На цьому, на жаль, оригінальні фонозаписи Крушельницької закінчуються. За моїм підрахунком, їх налічується тридцять один запис. У це число входять ті, які мені пощастило знайти у відповідних джерелах. Мова тут виключно про оригінальні фонозаписи. Коли б додати до цього числа ще й плити-копії, записані з оригіналів, то, безумовно, число їх буде куди більше.

Підготувала Роксоляна Пасічник за матеріалами кн.: Степан Максимюк. З історії українського звукозапису та дискографії. – Львів; Вашинґтон: Вид-во Українського Католицького Університету, 2003. – 288 с.

Слухайте записи Соломії Крушельницької та підписуйтеся на наш канал "Музей Соломії Крушельницької"  в YouTube:

 Біографічна довідка:

МАКСИМ’ЮК Степан Дмитрович (16. 06. 1927, Ужгород) – колекціонер, музично-громадський діяч. Чл. УВАН, НТШ у США. Закін. Вашинґтон. ун-т зі ступ. бакалавра (1961), магістра (1964). Від 1949 мешкає у м. Трентон (шт. Нью-Джер­сі, США). 1955–87 – радіопродюсер міжнар. відділу радіо­станції «Голос Америки». Від 1987 – на пенсії. Власник однієї з найбільших у світі колекцій укр. звукозапису: бл. 3 тис. платівок із записами від 1900-х рр. з колиш. СРСР, Австро-Угорщини, Польщі, Німеччини, США, Канади, Великої Британії та ін. (нар. пісні, опери, церк., хор. та інструм. музика, поезія); магнітофон. записи концертів, конф., доповідей, інтерв’ю з видатними особами України (від 1960-х рр.); компакт-диски. М. – автор наук. праць з укр. звукозапису та дискографії. Видав альбом та касету бандуриста З. Штокалка «О, думи мої» (1970, 1985), брав участь в упорядкуванні альбому «Народна музика в Америці» (виданий 1976 Б-кою Конгресу у Вашинґтоні; вміщено 8 укр. пісень), компакт-диску «Українська народна музика» (1994). Був звукореж. касети «Тюремні вірші Бориса Антоненка-Давидовича» в мист. читанні його внука О. Тимошенка; записав на стрічку проповіді митрополита В. Липківського (читав М. Фран­цуженко; обидві – 1989).

Праці: Співає Соломія Крушельницька // Новий шлях. 1964. Ч. 40, 41; Соломія Крушельницька та її фонографічна спадщина // Вісті. 1965. № 3–4; Справа запису останніх громофонних платівок О. Кошиця // Там само. 1966. № 3–4; 1967. № 1; Голкою по платівках // Свобода. 1968, 20–21 груд.; «Грай, Бандуро» – найновіша платівка Капелі Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка // УВ. 1980. Ч. 9; Дискографія Шевченкіяни // Сучасність. 1990. Ч. 3; Національ­ний архів звукозапису України // Родовід. 1994. № 7; «Ще не вмерла Україна» у звукозаписах // УМГ. 1997. № 3; Ще про звукозаписи української духовної та релігійної музики // Наша Віра. 1998, 9 верес.; Призабутий голос. Сопрано Олександра Гвоздецька // Америка. 2000, 23 верес.; Це про легендарну Соломію // Свобода. 2001, 12 січ.; З історії українського звукозапису та дискографії. Л.; Вашинґтон, 2003; Бібліографія українських звукозаписів 1903–1995. Л., 2014.

Джерело:  ЕСУ