Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької
en / de

Музично-меморіальний музей
Соломії Крушельницької у Львові

Філія: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

Веб-сайт створений за підтримки Управління культури та туризму Львівської міської ради.

Середа, 22 травня, 2013

22 травня - 200 років від дня народження Ріхарда Вагнера

 

У цей день запрошуємо відвідати Музей і прослухати тематичну екскурсію "Соломія Крушельницька в операх Ріхарда Вагнера"

Неперевершена вагнеристка

Соломія Крушельницька ще на початку своєї артистичної кар’єри захоплюється творчістю німецького композитора Ріхарда Ваґнера. В листі до Михайла Павлика, датованого 30 грудня 1893 р., вона пише: “Колись-ту була’м наочним свідком, як в театрі (в Міланському “Ля Скала” – ред.) запротестували оперу Ваґнерову, котра, після мене, (на мою думку – ред.) має запевнену будучність, та в Італії хіба за 100 літ зрозуміют сю пречудну ваґнерівську музику, що не лише до серця промовляє, а й до розуму. Єго опери радше можна назвати драматом музичним, ніж операми. Лисенко наш зовсім схожий з Ваґнером і не диво, що й в нас не всі єго розуміют як слід!”.

Ріхард Ваґнер ввійшов в історію музики як реформатор оперного мистецтва. Його “музична драма” – це особливий тип опери, де всі складові (солісти, хор, оркестр, декорації, костюми) підпорядковані одній ідеї – розкриттю змісту твору. Саме лібрето композитор вважав найосновнішим елементом своїх опер. Ваґнер відмовляється від традиційних закінчених оперних форм: арій, дуетів, терцетів та інших ансамблів, вдаючись до наскрізних конструкцій. Вокальна партія в його творах наближена до розспіваного речитативу або аріозо. Та найприкметніша риса його опер – це широке застосування лейтмотивів. Кожна дійова особа має свій характерний мотив, який супроводжує її протягом всієї опери, видозмінюючись ритмічно і почасти мелодично відповідно до різних драматичних моментів. Велику роль в операх Ваґнера відіграє оркестр, який часто ілюструє драматичну дію, передає зміни психологічних ситуацій. В оркеструванні композитор поєднує різні барви інструментів, досягаючи вражаючих звукових комбінацій.





Звернення до творчості Ваґнера молодої співачки, яка тільки-но оволоділа мистецтвом бельканто, пов’язано було з великим ризиком, адже його опери вимагали доброї вокальної школи й великої витримки. Соломія це добре усвідомлювала. Вона писала: “Співаючи Ваґнера без повного образовання музики та голосу, можна собі дати хрестик на дорогу, бо довше не потягнеш, як два роки, таким ходом не один співак карк скрутив”. У 1895 році С. Крушельницька їде у Відень, де під керівництвом професора Йозефа Ґенсбахера вивчає творчість Ваґнера, знайомиться з німецькою вокальною школою. Пізніше вона згадуватиме: “Створення жіночих образів Ваґнера велика, але й не легка радість. У цих образах чітко вимальовується героїчна лінія (згадайте хоча б Брунгільду). Всі вони майстерно окреслені, проте постійно коливаються між реальним життям і невловимістю вигадки”.

Людина великого інтелекту, унікального поєднання талантів оперної та драматичної актриси, вона зуміла створити свій неповторний стиль у відтворенні ваґнерівських образів. Це відзначали критики різних країн, в тому числі й Німеччини, зокрема, німецький музикознавець Дросте писав: “Її голос відзначається передусім тільки йому притаманною привабливістю та специфічним тембром, у порівнянні з голосами наших німецьких прімадон, що співають в операх Ваґнера, голос Крушельницької не слід розглядати як особливо великий, але він надзвичайно витривалий, оскільки дуже добре поставлений.

Сама техніка співу Крушельницької заслуговує найвищих похвал. І тому артистка насмілюється виконувати досить відмінні у вокальному відношенні ролі. Навіть характер особистості та виконавський стиль співачки такі, що з найрізноманітнішою метою вона завжди може запропонувати щось своє власне, нове і оригінальне. Здається, що її творчий інтелект безмежний, а вогонь пристрасті мимоволі захоплює глядачів”.

С. Крушельницька мала свій погляд на завдання артиста, на те, як досягти досконалості. В одній з розмов з Богданом Дрималиком вона говорила: “Мусите знати, що переконливість, сила вокального мистецтва досягається не тільки голосом, музикальністю, грою, добре підібраними костюмами. Це, правда, багато, але ще не все. Глядач повинен повірити, що дія на сцені – це життя, він хоче побачити правду, незважаючи на те, що сама суть театру – лише відтворення життя. Ось тут для артиста найважче завдання. Він повинен глибоко усвідомлювати, що йому треба відтворювати і як він повинен це зробити. А там вже в кожного свій підхід”.

Під час перебування у Відні С. Крушельницька отримує телеграму з Кракова з проханням негайно приїхати туди. Тут у Кракові вона дебютує в партії Ельзи в опері Р. Ваґнера “Лоенґрін”. Вистава пройшла з величезним успіхом, публіка була в захопленні. Цей вечір описує у своїх спогадах Олена Охримович, сестра С. Крушельницької: “Публіка шаленіла від захоплення. Найсміливіші розпрягали коней і тягли карету самі. Інші несли Соломію на руках. Це був справжній масовий психоз”.

Після вдалого дебюту в Кракові С. Крушельницька виконує партію Ельзи на інших сценах Польщі, Італії, Аргентини, Франції.

У сезоні 1897-98 рр. вона з великим успіхом виступає в цій ролі на сцені театру “Реджо” в Пармі. Музичний критик Манґі писав: “Тепер перейду до головних виконавців опери. Почну з синьйорини Крушельницької, яку назвали ідеальною Ельзою. Вона і справді ідеальна, ця шляхетна і чарівна синьйорина, що так прекрасно відбила палку і болісну пристрасть Ельзи. Спів її ніжний, мелодійний, захоплений, а чистий, дзвінкий голос відмінно поставлений”.

Опера “Лоенґрін” ввійшла до Варшавського репертуару (1898–1902 рр.) співачки і була відзначена критикою як одна з кращих. У статті Юліуша Статтлера читаємо: “Крушельницька від моменту появи на сцені захопила аудиторію майстерним виконанням своєї ролі, яку вивчила ідеально. Артистка тонко передає зміну почуттів героїні, розвиток сценічної дії... Крушельницька володіє прекрасним, здатним до моделювання голосом. Її спів йшов у парі з майстерною грою. Арія в першій дії, гарні уривки в другій, а особливо в третій дії, в якій розпалювання почуттів доходить до кульмінації, були виконані з вокальної та акторської точок зору надзвичайно виразно та переконливо”.

1902 рік. С. Крушельницька отримує запрошення від дирекції Паризької Ґранд-опера. Завоювати паризьку публіку, пересичену видовищами, було особливо важко. Друзі попереджали співачку, що французька публіка примхлива і потребує попередньої реклами, бажано інтригуючої, навіть скандальної. С. Крушельницька відмовилася, вона сказала: “Єдина моя реклама – мій голос”. І мала рацію. Для свого виступу вона вибрала оперу Ваґнера “Лоенґрін”, за її словами найменш “карколомну”. До творчості Ваґнера в Парижі ставилися неоднозначно. Згадаємо, як тяжко пробивався в Парижі Ваґнер. Його перші спроби поставити на сцені паризької опери “Летючого голландця” в 1840 р. не принесли результатів. Друга спроба, на той раз поставити “Тангойзера” в 1861 році була пов’язана з великими труднощами і не увінчалася успіхом. Ваґнер ставив високі вимоги до всіх виконавців і не допускав жодних компромісів, що й було причиною скандалу навколо “Тангойзера”.

Своїм виступом в Парижі С. Крушельницька принесла успіх ваґнерівській опері. За один вечір українська співачка підкорила Париж. Паризька преса захоплено відгукнулася на виступ С. Крушельницької: “Незрівнянна артистка наділена величезним голосом, могутні звуки якого і пестливі, і трагічні водночас. Крушельницька безсумнівно належить до найбільших співачок нашої епохи”. Французька критика відзначала красу її голосу і блискучу вокальну школу, її незрівнянний спів та акторську майстерність, а також природну чарівність, вишуканість і шляхетність її манер, високу загальну культуру.

Неодноразово Крушельницька виступала у цій ролі в Аргентині під час своїх гастролей в 1906–1913 роках, де вона здобула широке визнання і любов публіки.

Один з найяскравіших образів, створених співачкою в операх Ваґнера є Брунгільда (в опері “Валькірія”). “Хто із щасливих смертних, – писав Р. Кортопассі, – кому довелося слухати її, може забути войовничу, пристрасну і водночас сувору постать Брунгільди у ботічелівсько-казковому трактуванні ваґнерівського персонажа?” “Вихід Брунгільди-Крушельницької в 2-й дії у чудовому білому вбранні та розкішній червоній накидці, шоломі та із списом у руках заворожував публіку, а коли звучав її войовничий вигук “гой-йо-того”, то зал завмирав від блаженства”, – так згадувала про виступ Крушельницької в цій ролі на сцені римського театру “Костанці” італійська поетеса Сибілла Алермо. А за словами Неґріти Кано де П’яцціні, свідка аргентинських тріумфів співачки, це було щось нечуване, небачене, незабутнє: “У справжній апофеоз щоразу перетворювався вихід Брунгільди-Крушельницької у другій дії із знаменитим войовничим викликом Валькірій. В шоломі, із списом і щитом у руках, в чудовому білому вбранні та розкішній червоній накидці поверх нього, яку вона носила з витонченим аристократизмом, Соломія Крушельницька полонила глядачів красою, артистичністю і граціозністю”. За оцінкою музичних критиків, Соломія Крушельницька була однією з найвидатніших інтерпретаторок творів Ріхарда Ваґнера. Оглядач аргентинської столичної газети “La Patria degli Italiani” про Крушельницьку-Брунгільду писав так: “Прекрасна, горда, велична у рухах, пристрасна в інтонаціях і дії, вона справжня Валькірія, гідна протистояти богам і бути звільненою героєм. Усю складну партію Брунгільди вона відтворює з винятковою силою і з неперевершеним блиском”.

За словами аргентинського музикознавця Едуардо Арнозі, “образи її героїнь в операх “Валькірія”, “Загибель богів”, “Трістан та Ізольда” значно сприяли пробудженню в Буенос-Айресі інтересу до опер Ріхарда Ваґнера”. Опери німецького композитора-рефор¬матора ставилися на сценах Буенос-Айреса не так часто і проходили непоміченими, а за¬вдяки Крушельницькій вони зайняли гідне місце в оперному репертуарі театрів Аргентини.

Ще одна роль, яка викликала щире захоплення публіки – роль Ізольди. На думку Р. Кортопассі, вона стала її другою натурою.

31 січня 1907 р. С. Крушельницька співає у прем’єрі “Трістана та Ізольди” на сцені Міланського театру “Ля Скала”. Диригував виставою Артуро Тосканіні. Опера пройшла з колосальним успіхом і викликала великий резонанс у Європі. С. Крушельницька згадувала, що ця роль була особливою для неї: “Ізольда – це постать з легенди, але її пристрастям притаманні глибокі риси. Я, що ніколи не хвилювалася в інших спектаклях, цілком втрачала спокій, коли повинна була співати цю партію”. Своїм успіхом співачка завдячувала диригенту Тосканіні, називаючи його найосвіченішим і найвидатнішим диригентом сучасності.

Високо оцінював своєрідність виконавського стилю співачки італійський музикознавець Джіно Мональді: “Людина витонченого інтелекту, вона любила театр всією душею і безкорисливо. Крушельницька була глибоко переконана у правдивості свого мистецтва і ніколи не йшла на компроміс сама з собою. Вона не вдавалася до сценічних ефектів, які б суперечили її творчим принципам і щирості темпераменту”.

Протягом свого артистичного життя співачка створила глибокі та неповторні образи в операх Ваґнера – Ельзи (в “Лоенґріні”), Єлизавети (в “Тангойзері”), Брунгільди – “Валькірії”, “Зігфріді”, “Загибелі богів”), Ізольди в опері “Трістан та Ізольда”. 

“Її натура була наділена всім – від гострого всеосяжного розуму, високої і різнобічної культури до шляхетних вишуканих манер. […] Прекрасна Аїда, чарівна і натхненна Лерелея, принадна загадковою ботічеллівською красою Брунгільда (у “Валькірії”, “Зіґфріді” і “Загибелі богів”), сповнена величі Елізабетта (у “Дон Карлосі”), легка, ефірна і водночас скульптурна Адріана Лекуврер, яка ніби поєднує в собі пастелі Розальби Карр’єри і мармурові погруддя Гудона, Ізольда, що тремтить від пристрасті, не забуваючи, однак, про велич королеви – в цих образах Крушельницька була тією, про яких говорять “Велика актриса!” (Із спогадів італійського музикознавця Ґвідо Маротті).

                       Роксоляна Мисько-Пасічник

Архів

 

Довідка для відвідувачів

Музично-меморіальний музей С. Крушельницької
79000, м. Львів, вул. С. Крушельницької, 23.
Тел. 38(032) 261-04-76, тел/факс 261-04-74
e-mail: [email protected]

Експозиція музею працює щодня з 10 до 17 год.
Вихідний день – вівторок.

Порядок проведення екскурсій у СУБОТУ, НЕДІЛЮ
та НЕРОБОЧІ ДНІ:
Екскурсійний супровід згідно такого розкладу:
10.30, 12.00, 14.00, 16.00
Група - до 15 осіб

Вхідний квиток:

  • для учнів і пенсіонерів – 10 грн.
  • для студентів – 15 грн.
  • для дорослих відвідувачів – 20 грн.

Екскурсійне обслуговування для всіх категорій відвідувачів + 50 грн.

Філія: Меморіальний музей С. Людкевича
79011, м. Львів, вул. С. Людкевича, 7.
тел. (032) 276 96 12


Музей приймає відвідувачів у п’ятнцю і неділю з 10.00 до 17.00
Екскурсії – за попереднім замовленням
Екскурсійна група – до 12 осіб